Актуальним завданням під час лікування тимчасових і постійних зубів у дитячому віці є забезпечення герметичної реставрації, відновлення форми і функціональної цілісності зубів і зубних рядів, що запобігає виникненню зубощелепних деформацій. Ускладнене спілкування з дітьми раннього віку часто не дає змоги проводити тривале лікування, тому вибір методу реставрації має ґрунтуватися на разовому втручанні, яке не потребує повторного візиту. У зв’язку з цим у цій статті ми розглянемо спосіб відновлення тимчасових зубів за допомогою металевих коронок.

Станом на сьогодні стоматологи використовують п’ять основних типів коронок для дітей: стандартні сталеві коронки (ССК), strip-коронки, полікарбонатні, коронки з облицюванням і цирконієві. Кожен із цих типів має свої переваги та недоліки, які зумовлюють їхній вибір для різного застосування. Деякі з найважливіших чинників, на які зважають стоматологи під час вибору коронки — це довговічність, естетичність, стійкість до зношування, адаптивність, час фіксації, алергенність і вартість.

• Strip-коронки або целулоїдні ковпачки — прозорі пластикові форми, в які вноситься пломбувальний матеріал. Вони забезпечують естетичне відновлення, але схильні до руйнування. Оскільки композит усередині strip-коронок має прилипати до дентину та емалі, цей вид відновлення дуже чутливий до крові та вологи.
• Металеві коронки з облицюванням поєднують довговічність коронки з нержавіючої сталі та естетику завдяки облицюванню на вестибулярній поверхні. Цей вид не чутливий до вологи, але потребує більшого препарування структури зуба. Також деякі автори відзначають можливість відколу облицювання під час навантаження на зуб.
• Полікарбонатні коронки виготовлені з акрилової або полікарбонатної смоли й зцементовані самоклейною смолою. Забезпечують естетичне відновлення кольору зуба за низьких витрат. Полікарбонатні коронки бувають одного універсального відтінку, вони дешевші, ніж інші типи коронок. Однак і вони з часом зношуються і більш схильні до переломів.
• Суцільнокерамічні або цирконієві коронки забезпечують найкращий естетичний ефект, їх можна використовувати для передніх і бічних зубів. Можуть містити порцеляну, нашаровану всередині їхньої підструктури або на зовнішній поверхні. Вони надзвичайно міцні, як правило, коштують дорожче, ніж багато інших коронок.
• Коронки з нержавіючої сталі (стандартні сталеві коронки) покривають увесь зуб і захищають його від подальшого руйнування, не вимагають багаторазового відвідування стоматолога, і тому вони більш рентабельні, ніж виготовлені на замовлення.

Металеві коронки добре витримують жувальне навантаження, вони стійкі до зношування, тому рідко ламаються або потребують заміни. Колір металік є головним недоліком цього виду конструкцій. Перші публікації про використання сталевих коронок із кобальто-хромової сталі датуються 1950 р., коли англійський дантист W. P. Humphery поділився зі своїми колегами клінічним досвідом застосування сталевих коронок для реставрації дефектів тимчасових зубів. В Японії ССК використовують із 1965 року. У 1974 році компанія ЗМ отримує патент на оригінальну методику виготовлення ССК і впроваджує їх у масове виробництво. Пік популярності ССК був у 1992 року, коли A. J. Robertson уперше опублікував ґрунтовний аналіз їх застосування.

Пізніше Goran Koch довів, що через терміни служби пломби з амальгами, СІЦ і композиту в тимчасових зубах як метод тотальної реставрації невиправдані: у 87% випадків ці пломби потребують заміни до фізіологічної зміни зубів. Використання металевих коронок під час тотальних реставрацій показує, що тільки 3,7% поставлених коронок потребують заміни.

Показання до використання металевих коронок:

• Реставрація тимчасових молярів у разі значного руйнування кількох поверхонь зуба.
• Реставрація після лікування пульпіту.
• Реставрація зубів із вадами розвитку.
• Реставрація зубів у дітей з високою активністю каріозного процесу.
• Реставрація тимчасових молярів після травми.
• Конструкція для збереження інтервалу між зубами.
• Бруксизм. 
• Гіпоплазія постійних молярів. 

Протипоказання щодо використання металевих коронок:

• Алергічна реакція у пацієнта на компоненти нержавіючої сталі (кобальт, хром, нікель, залізо).
• Резорбція кореня зуба більш ніж на половину довжини.
• Перелом у ділянці фуркації коренів тимчасових молярів. 
• Недостатня опора для фіксації пломбувального матеріалу: висота клінічної коронки менша ніж 2 мм, виражене зниження висоти прикусу.
• Негативне ставлення батьків пацієнта до цього виду лікування. Хоча цей пункт є досить спірним і відносним, оскільки залежить від досвіду лікаря та вміння правильно мотивувати пацієнта.

Якщо говорити про методику відновлення тимчасових зубів стандартними коронками, то вона виконується досить просто і набагато швидше, ніж відновлення дефектів твердих тканин зубів іншими способами. Для її виконання необхідні: набір стандартних коронок, бори для препарування зубів, щипці крампонні.

Методика включає кілька етапів:

• Місцева анастезія. Цей етап не завжди потрібен, але при препаруванні зуба найчастіше травмується ясенний край.
• Накладення раббердама і проведення лікування, відповідно діагнозу. Ізоляція за допомогою раббердама необхідна, якщо перед фіксацією коронки потрібно провести ендодонтичне лікування зуба.
• Препарування. Препарування краще починати з оклюзійної поверхні, глибина препарування 1-1,5 мм. Для того, щоб зняти горбки, рекомендується вирізати борозни у фісурах, а потім зменшувати коронку за висотою до цього рівня (коронку препарують до тих пір, доки зуб повністю не вийде з прикусу і не утвориться простір для коронки). Під час використання раббердама орієнтуються на висоту сусідніх зубів.

Контактні пункти на апроксимальних поверхнях зменшуються для того, щоб створити достатній зазор для коронки. Особливо важливим є препарування дистальної поверхні у п’ятих зубів, оскільки відсутність або недостатнє препарування цієї поверхні може стати причиною зміщення коронки моляра. Слід дотримуватися особливої обережності, щоб уникнути випадкового зняття емалі з сусіднього інтактного зуба. Потрібно уважно стежити за тим, щоб не сформувався приясенний уступ або край, який може завадити під час посадки коронки. Кровотеча з міжзубного сосочка неминуча, але це не повинно відвертати увагу лікаря від препарування зуба поблизу ясен. Коли препарування апроксимальних поверхонь закінчено, проводять контрольну перевірку якості підготовки зуба за допомогою зонда, щоб переконатися в тому, що немає виступаючого краю і для коронки є достатньо простору. 

• Підбір розміру коронки. Вибирається найменша за розміром коронка, яка повністю покриває культю зуба. Край коронки має заходити приблизно на 1 мм під ясенний край (показником цього буде кільце ішемії). У сучасних наборах є розшифровка за номерами зубів для швидкого вибору потрібної коронки, проте Spedding (1998 рік) рекомендує дотримуватися двох важливих принципів, які допоможуть завжди використовувати точні коронки з нержавіючої сталі. По-перше, лікар повинен правильно визначити висоту коронки, і по-друге, ясенний край коронки повинен повністю повторювати анатомічну форму пришийкової ділянки зуба.
• Цементування коронки. Цементи для фіксації можуть бути: цинко-фосфатні, на основі ЦОЕ, склоіономерні, модифіковані полімером. Важливо, щоб цемент був правильно замішаний і майже повністю заповнював коронку. Коронка фіксується на зуб спочатку з язикового боку, а потім зверху на щічний бік. Під час фіксації має бути опір, за яким слідує клацання, коли коронка повністю сідає на зуб. Якщо за одне відвідування потрібно поставити коронки на два сусідні зуби, то постановку обох коронок на цемент проводять одночасно.
• Видалення надлишку цементу. Важливо простежити, щоб усі надлишки цементу були видалені з проксимальних поверхонь біля ясенного краю. Найкраще для цього використовувати флос із зав’язаними на ньому вузликами.

У нашому телеграмі, Ви можете ознайомитися із клінічними випадками лікування пацієнтів