- Ua
- En
Ми можемо працювати тільки з тим, що турбує нас безпосередньо зараз. Тому перший крок – помітити , що твоя реакція на будь яку ситуацію в житті неадекватна самій ситуації.
Легка критика сприймається, як тотальний провал; незначний коментар викликає відчуття глобального знецінення. В момент гострого відчуття – виникає тріщина в захисних механізмах. І якщо ти ізолюєш себе від ситуації і сконцентруешся на самих почуттях – ти зможеш помітити, що проживаєш себе так фоном все життя. Ти мов би проходиш в цю тріщину і опиняєшся в моменті, де вона утворилась – це завжди десь у дитинстві, де було боляче, і оскільки ти був ( була) маленька – ти не зміг ( не змогла) з цим впоратись. Дитина нічого не може зробити з агресією або ігнором батьків, у дитини немає способу, захистити себе від болю або опрацювати його – поранені частини дитина просто заморожує і тому вони заважають йому жити у дорослому житті , блокуючи вільну комунікацію з світом і оточенням. В цьому місці боляче і сумно. Але саме в цьому місці потрібно залишитись на деякий час, щоб під теплими промінцями своєї уваги ці частини відтаяли. Бо проживаючи біль, ти поступово займаєш позицію співчуття до самого себе. Тоді можливо, вже не потрібно буде особливого ставлення з боку близьких.
І тому ми часто шукаємо зцілення від партнера, бачучи в ньому джерело страждань і зцілення. Але партнер тут не допоможе. Якщо тягнути його у свої травми, він буде пручатися – а ти будеш знову і знову травмуватися об його «холод» нагадуючи батьківський. Або буде включатися в рятівництво – але тоді твоя травма затягне вас обох.
Адекватно вибудовувати будь які відносини і зберігати їх, можливо тільки напрацювавши звичку, кожного разу коли тобі боляче ( і біль неадекватний ситуації) проходити крізь тріщину в душі і зігрівати заморожені її частини теплом власної уваги до себе
Теплого вам ставлення до себе…
Автор. Інна Боженко
